ХМІЛЬНИК

Хмільник — місто обласного значення в Україні, центр Хмільницького району Вінницької області, курорт державного значення (з 12 травня 2011 року). Розташоване в північно-східній частині Поділля на річці Південний Буг. Відстань до облцентру становить понад 63 км і проходить автошляхом Р31, який згодом переходить в E50 (М12).

Походження назви

Місто можливо вже існувало в часи монголо-татарської навали. За народними переказами у межах сучасного міста Хмільника жили мужні поселенці, які робили сміливі набіги на грабіжницькі орди татар і ховались від них на острові, покритому густими заростями лози й калини, поверх якої густо вився хміль. Цей острів і називали Хмільником (від слова хміль).

 Хмільник — так слов'яни називали город чи сад в якому вирощували хміль, для варення пива.

Історичні пам'ятки минулого

• залишки фортеці XVI — XVII століть
• один із чотирьох бастіонів збудований в 1534 році, після 1672 р. перебудований турками в мечеть
• костел, побудований на честь Святої Трійці в 1603 році й реставрований в 1729 році[4]
• 4 православні церкви, побудовані в період 1801—1910 рр.
• Палац графа Ксідо — ад'ютанта генерала Стеселя[5] за проектом А. І. Фоміна (1915).
• пішохідний арочний кам'яний міст через р. Південний Буг за проектом А. І. Фоміна (1915).

Місто-курорт

Сьогодні місто розвивається як бальнеологічний курорт, один з радонових курортів в країні. Основні засоби лікування: радіоактивні, вуглекислі, гідрокарбонат-хлориднокальціево-натрієві мінеральні води, торфові грязі Війтівецького родовища. Показання: захворювання крові, органів руху, нервової системи, жіночі хвороби.

Сьогодні Хмільник — це сучасний бальнеологічний курорт, до складу якого входять 7 санаторно-курортних закладів. Це дає змогу щорічно оздоровлювати до 50 тис. осіб, як з України, так і з-за кордону.

Основний лікувальний фактор курорту (як і в Баден-Бадені) — мінеральні радонові води, що утворюються при циркуляції прісних вод в тріщинуватих гранітах українського кристалічного щита. Радонотерапія сприяє розвитку захисних та компенсаторних механізмів при різних захворюваннях та відновленню порушених функцій організму.

12 травня 2011 року Верховна Рада України ухвалила законопроект за № 8271 від 18.03.2011 р. «Про оголошення природних територій міста Хмільника Вінницької області курортом державного значення».

Костел Пресвятої Богородиці

Кожного дня в Хмільнику щогодини лунає дзвін курантів, що нагадує гостям і жителям міста про плинність часу. Дзвін доноситься з костелу Пресвятої Трійці, який розташований в центрі міста — історичній частині Хмільника.

Костел збудований у 1603 р. За часів господарювання татар на Поділлі (1672—1699) він зазнавав руйнувань. На початку ХVIII ст. костел відремонтували, розширили і у 1728 році переосвятили. У ХІХ—ХХ ст. проводились роботи по реставрації та добудові святині.

В плані храм — чотирьохстовпна базиліка в стилі тосканського бароко. Бокові нави перекриті хрестовими зводами, а головна нава — півциркулярними з розпалубками.

У 30-40-х роках ХХ ст. костел двічі закривала комуністична влада. На місці, де був головний вівтар, влаштували кузню.

У 70-х роках ХХ ст. головний вхід на подвір'я костелу перенесено у зв'язку з розширенням дороги у центрі міста. Тепер вхідна брама з іншої сторони.

Вежа замку

У центрі міста над р. Південний Буг височіє восьмигранна споруда з бійницями і контрфорсами — вежа замку (єдина із шести, яка вціліла).

Замок збудовано за наказом польського короля у 1534 р., для захисту від численних набігів турків і татар, які вторгались на Поділля так званим Чорним (Яничарським) шляхом, спустошуючи все на своєму шляху.» Твердиня розташована на насипному пагорбі, а місто обнесено кам'яною стіною. Канал, викопаний між р. Південний Буг і його притокою р. Пастушою, надав укріпленням і місту Хмільнику острівного положення.

У період Національно-визвольної війни (1648—1654 рр.) замок був частково зруйнований. У 1672—1699 рр. ним володіли турки. Вони укріпили оборонні споруди, прорили підземні ходи, а у вежі, що збереглася до наших днів, влаштували мечеть.

У ХVІІІ ст. замок втрачає оборонне значення і поступово руйнується. Вцілілу вежу-мечеть неодноразово конструювали. У 1804—1917 рр. тут була православна церква. У першій половині ХХ ст. вежа використовувалась під різні майстерні і склади, а у 1970-х роках, після чергової реставрації, в ній відкрили кафе «Радон».

З листопада 1976 р. на двох верхніх поверхах вежі відкрили історичний музей. Експонати для музею збирала ініціативна група у 1960—1976 рр. У наш час[Коли?] в історичному музеї близько 3-х тис. експонатів основного фонду і стільки ж допоміжного, які розподілені на відділи від палеоліту до наших днів. Тут представлені колекції кам'яних знарядь праці, етнографічні експонати, унікальні документи і фото. Музей працює на громадських засадах і керує ним місцевий краєзнавець Микола Кирилович Іващук. Музей щорічно приймає 2-2.5 тис. відвідувачів, проводить екскурсії і масові заходи, публікує краєзнавчі статті у пресі, поповнює фонди новими експонатами. У 1982 р. музею присвоєно звання «Народний».

У приміщенні нижнього двохярусного поверху вежі в останні роки відкрито ресторан.

Палац Ксідо

Поруч з вежею замку височіє цікава і, на перший погляд, стара будівля. Це палац місцевого поміщика К. І. Ксідо.

На початку ХХ ст. за проектом відомого російського архітектора І.О. Фоміна в Хмільнику розпочалось будівництво великого палацово-паркового комплексу, та проект не був реалізований до кінця. До комплексу тепер входить і палац і арковий венеціанський міст через р. Південний Буг.

Палац — яскравий приклад архітектури неокласицизму в Україні, в формах якого використані мотиви епохи Відродження. Будівля двохповерхова, прямокутної конфігурації, без тилової сторони, з баштами на головному фасаді і торцях. Внутрішній план будинку дещо змінений. Головний фасад з шестиколонним портиком. Парковий фасад з облицьованим каменем. На даху височіла купольна ротонда, яка в Другу світову війну була знищена радянською авіацією.

Цікава історія власника палацу Костянтина Івановича Ксідо.

Молодий поручик К. І. Ксідо потрапив на службу у батальйон, який залишався у Хмільнику після придушення повстання під проводом Устима Кармелюка. Молодий Ксідо розбагатів, одружившись на непривабливій і глухонімій дочці графа Лівашова — Катерині — спадкоємиці великого маєтку в Хмільнику та 28-ми сіл із землями.

К. І. Ксідо не довелося жити в палаці. У 1915 р. будівництво призупинилось через початок першої світової війни, а подальша політична ситуація змусила його емігрувати. Господар зміг відвідати свій палац тільки у 1942 р.

З 1920-го по 1964 р. у будинку були агрономічна і електротехнічна школи, управління НКВС, склади, млин, різні установи. З 1964 р. і по сьогодні готель. Тепер будівля переживає не найкращі часи і потребує капітального ремонту.

Існує легенда, що в одного польського магната дочка багато років страждала на ревматизм. Жодні ліки їй не допомагали. А покоївка дівчини, як на те, так і сяяла здоров'ям. Багатій заздрив служниці, мріяв побачити такою свою дочку. Служниця порадила лікувати дівчину чудодійною водою з кам'яної криниці, що знаходилась у лісовій гущавині за Хмільником. І диво сталося: дочка одужала! Та жадібний магнат наказав засипати криницю, аби ніхто більше не зміг скористатися цілющим джерелом.

Цей переказ довгий час жив в народі і лише в 1934 році знайшов своє реальне підтвердження. Щоб забезпечити Хмільник питною водою, геологи з гідрогеологічної експедиції заклали першу свердловину. Але на них чекало розчарування. Добута на глибині 65 метрів, вода була неприємна на смак, жорстка й солонувата. Проте, джерело привернуло увагу науковців Інституту геології Академії наук України та Українського науково-дослідного інституту курортології. За хімічним складом води Хмільника класифікували як радонові, вуглекислі, гідрокарбонатно-хлоридно-кальцієво-натрієві мінеральні води з високим вмістом марганцю. Висновок фахівців був вражаючим — Хмільницька радонова вода володіє унікальними цілющими властивостями й не має аналогів серед відомих мінеральних вод.

Тому уряд України в 1938 р. визнав район залягання лікувальних вод навколо Хмільника курортною місцевістю. З того часу в місті розпочинається будівництво водолікарень, перерване Великою вітчизняною війною. У 1960 р. Хмільник стає курортом союзно-республіканського значення і вже в 1961 р. в правічному листяно-хвойному лісі, осторонь міста зростають перші корпуси профспілкового санаторію «Хмільник». Нині — це найпотужніша оздоровниця курорту з розвинутою сучасною інфраструктурою.

Історія

Вперше згадується в 1363 р. в літописі завдяки перемозі у 1362 році війська литовського князя Ольгерда над військом татар. Перша письмова згадка про Хмільник датується 1362 р., коли литовський князь Ольгерд зібравши чимале військо біля річки Сині Води, вщент розгромив перекопських цариків братів Котлубея, Качибея і Дмитра, яким належало Поділля. Він же і оволодів Хмільником.

Князь Ольгерд віддав все Поділля братам Коріатовичам. Вони побудували Меджибiж, Вінницю,Брацлав і Хмільник.

1434 — Хмільник отримав — Федір Корибутович. У 1434 р. Хмільник переходить під владу Польщі стає центром Хмільницького староства Подільського воєводства. 1448 — місто отримало від вел. князя лит. Казиміра Ягелончика Магд. право, пізніше підтверджене Сигізмундом. З одержанням в 1448 р. Магдебурзького права в місті почали розвиватися ремесло, торгівля, виникли шевські, кравецькі та інші майстерні. Польща вбачала у Хмільнику аванпост своїх володінь і зміцнювала його.

Станіслав Лянкоронський (? — 1489) — староста Хмільника.

Іван Струсь — (1518) староста Хмільника.

Предслав Лянцкоронський (? — 1531) — староста Хмільника перший низовий гетьман, зять лит. гетьмана Кос. Острозького.

Креслав Лянкоронський — староста Хмільника 1531

1534 коронний гетьман Ян Тарновський зміцнив Хмільницький замок, обніс його валом.

За люстрацією 1565 р. в Хмельнику було 250 димів 1350 мешканців, 4 попи, 7 жидів, 14 шляхетських домів. Існувала школа, в 1585 ректором був Християн Франкен. 1571 коронний гетьман Єжи Язловецький — староста Хмільника. Михайло Язловецький (? — 1582) — староста Хмільника.

1578 Хмільник був містом забудованим дерев. будинками, замок був на рівнині над Бугом теж дерев'яний.

1675 місто мало 2 мости, 1 костел, 2 церкви в місті і ще 2 в передмісті, замок на горі, обнесений дубиною з стародавньою баштою на зразок вежі з 2 рівнями зверху і ще двома внизу, в середині замку була дерев'яна резиденція.

Із 1434 до 1793 року (з малими перервами) Хмільник входив до складу Речі Посполитої, 1443 року дістав магдебурзьке право, відіграв роль в козацьких повстаннях проти Польщі. У 1648—1667 роках входив до складу козацько-гетьманської держави.

Географічне розташування міста визначило його складну історичну долю, бо Хмільник розташований неподалік від Чорного шляху, яким рухалися татарські орди, залишаючи за собою страшні сліди насилля і руйнувань.

Після Брестської унії (1596 р.) посилюється гніт корінного населення, що призводить до нових повстань проти шляхти. Ще у 1594 р. Хмільник захопили козацькі загони Северина Наливайка. У 1637 р. в місто ввійшли козаки на чолі з Павлюком (Павлом Бутом). В період Визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) повстанські загони хмельничан приєднувались до військ Б. Хмельницького. Не раз замком оволодівали загони М. Кривоноса. Місто часто було ареною боїв між козацькими і польсько-шляхетськими військами, в результаті чого було спустошене.

З 1672 року по 1699 р. в Хмільнику хазяйнували турки. Вони укріпили замок, влаштували мечеть, в заростях ріки прорили ходи. Безперервні бої між поляками і турками привели до занепаду ремесла і торгівлі, місто знелюдніло.

У 1699 р. Хмільник знову відійшов до Польщі. У 1774 р. король подарував Хмільницьке староство своєму племінникові Й.Понятовському.

1776 — 497 осель, 1789 — за люстрацією в старому місці 60 осель, в новому місці 150 осель і передмісті Угриновка 60 осель і 9 шляхти, жидів в старому місці: купців і крамарів 36, шинкарів — 32; ремісників: кравців 11, кушнірів — 4, злотник — 1, інтролігатор 1, пекарів 5, цирульників — 3, різник, воскобійник, шевців 3, фурманів — 3; рабин. В новому місці жидів крамарів — 2, шинкарів — 21, кравців і кушнірів — 3. На півдні міста знаходиться чорний ліс, який називають — Згар. За містом є 3 фабрики: поташова, скляна і салітрова. Місто має 33 стави, млинів на р. Буг та на Згарці — 39 та 28 на ставах. Старостою тоді був гр. Йос. Оссолінський.

У 1793 р. разом з іншими містами Поділля, Xмільник приєднано до Росії. З утворенням Брацлавської губернії, 22 травня 1796 р. був утверджений герб міста (срібна вежа на блакитному фоні).

У 1797 р. Катерина ІІ подарувала графу Безбородьку Хмільник і Хмільницьке староство з населенням 6070 осіб.

9 червня 1804 року Хмільник став позаштатним містом Літинського повіту Подільської губернії, яким і був до Жовтневої революції. Із зростанням промисловості збільшився приплив переселенців до міста, у 1915 р. в Хмільнику мешкало 18,3 тис. жителів.

В північно-східній частині острова утвореного рукавами річки Буг в кін. 19 ст. містилися ще рештки Хмільницького замку. Територія замку займала десятину, була овальної форми. В одній з східних башт була на поч. 19 ст. церква св. Іллі. Під замком знаходилися підземні ходи.

У 1878 році в місті засновано ткацьку фабрику, до 1905 р. стали до ладу пивоварний завод, тартак, чавуноливарний завод. Серед 1616 ремісників було 470 шевців, 250 кравців, 230 кушнірів. До 1910 р. було побудовано 4 православні церкви.

Економічний застій, який проявився в 1907—1910 рр., змінився деякими пожвавленнями. У 1911 році працювало 22 підприємства, 67 різних майстерень по переробці продуктів тваринництва, обробці дерева, металу. Було багато кустарів-одиночок, серед яких 1800 шевців,Які під час Першої світової війни виготовляли взуття для армії.

У 20-30-ті роки ХХ ст. в Хмільнику утверджується рядянсько-більшовицька влада. Розпочинається період репресій, переслідувань української інтелігенції, голодомор, зачиняють церкви. Саме в ці роки відкривається нова сторінка в історії міста — Хмільник стає курортом.

Пам'ятає місто і лихоліття Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. у середині липня 1941 р. фронт підійшов впритул до Хмільника. 16 липня німці захопили місто.

18 лютого 1944 року, після завершальних боїв під Корсунь-Шевченківським, 1-й український фронт одержав завдання, яке відоме як Проскурівсько-Чернівецька операція, котра була вирішальною при звільненні міста і всього Хмільницького району. Вранці 10березня бійці 71-ї та 276-їстрілецьких дивізій оволоділи лівобережною частиною Хмільника та населеними пунктами: Мазурівка і Сидориха. Після жорстких боїв — 18 березня 1944 року місто і район були повністю визволені від німецьких загарбників.

Жорстокому, небаченого геноциду піддалося в окупованому місті Єврейське населення, це для них діяло фашистське гетто і концтабір. Лише за дві криваві п'ятниці (9 та 16 січня 1942 року) каральні загони німців та поліцаїв розстріляли більше 8 тисяч беззахисних мешканців міста. Всього в Хмільнику розстріляно 11760 безвинних жертв. 18 липня 202 року тут відкрили меморіал скорботи. У 1934 році, при пошуках питної води, у Хмільнику були виявлені лікувальні радонові води. З 1970 року Хмільник місто-курорт республіканського значення.

Завдяки сучасному обладнанню, новітнім методикам і високому фаховому рівню лікарів, ефективність лікування на курорті Хмільник досить висока і по всіх класах захворювань сягає в середньому 97 %. Хмільник не тільки курорт, але й промисловий центр. Промислові підприємства міста виготовляють обладнання для сільського господарства, будівельні матеріали, меблі, одяг, продукти харчування. Гордістю міста є архітектурні споруди — історичні пам'ятки минулого: костел, побудований на честь Святої Трійці у 1603 р.і реставрований у 1729 році; 4 православних церкви, збудовані в період 1801—1910 рр.; вежа замку (турецька мечеть); палац Ксідо. На згадку про визвольну війну українського народу проти польського соціального і національно-релігійного гноблення (1648—1654 рр.), яку очолив Б. Хмельницький, в місті зведений йому пам'ятник, меморіал воїнам-хмільничанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної Війни 1941—1945 рр., монумент слави в честь героїв громадянської і Великої Вітчизняної воєн, обеліск воїнам 18 армії, 71 і 276 стрілецьких дивізій, які звільнили місто Хмільник в березні 1944 р. У 1991 році відкрито пам'ятник Т. Шевченку.

З історією Хмільника пов'язана діяльність відомого етнографа та фольклориста Пелагеї Литвинової-Бартош, відомого вченого Л. І. Копиці, письменників О. С. Корнійчука, М. П. Стельмаха, поетів Я. Г. Шпорти, В. С. Колодія декабриста А.Бистрицького, національного героя Франції і Героя Радянського Союзу В. В. Порика, народних артистів І. С. Козловського, Н.М Ужвій, академіка генерал-полковника Грабіна, польського композитора і політичного діяча Ігнація Яна Падаревського.

У 1672 році захоплений турками, які залишили його у 1699 році. Із 1793 року Хмільник належав до Російської імперії і був заштатним містечком Подільської губернії.

Із 1923 року Хмільник є районним центром, з 1959 року — містом районного підпорядкування (приєднано села: Порубинці, Мазурівка, Сидориха, Слобода, Вугринівка, частина c. Будкова). З 1979 року Хмільник віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.